Раніше я працювала в Кремінній у Луганській державній академії. У 2022 році наш коледж перемістився до Києва, і я також переїхала. Важко було залишати Кремінну, зараз я з двома дітьми орендую квартиру.

Перший день війни запам’ятався панікою. Кремінну тоді ще не обстрілювали, але на роботі потрібно було збирати групи і розбиратися з документами.

Коли ми виїжджали: півтори доби провели на залізничному вокзалі під сильними обстрілами. 

Було страшно, що всі можемо загинути. А коли забігали у поїзд, була сильна штовханина – здавалося, що нас можуть просто задавити.

Щодня я сподіваюся на перемогу. 

У Кремінній залишилися родичі, дуже хочу поїхати додому і побачити рідних та знайомих. 

Я мрію, щоб країна процвітала, не було корупції і влада сприяла нормальному життю людей. Думаю, це мрія багатьох українців, які залишилися в Україні.