Нормальне життя зупинилось. Інша реальність - страх, невідомість, але віра в ЗСУ.

Під час чергового обстрілу син біг до укриття та зламав ногу, друзі довели додому. До швидкої йшли пішки, бо не було мобільного зв'язку. Лікарі наклали гіпс. Проте не було де взяти/придбати милиці. Синові було важко пересуватись, навіть і тоді, коли милиці я знайшла. Було страшно при обстрілах, бо до підвалу на милицях годі й бігти. Також був пошкоджений будинок дідуся, а сам дідусь поранений уламком у ногу. Звісно, все це пережите залишилось в пам'яті дитини.

Найважчим для мене було те, як люди, які проживали поруч на сусідніх вулицях, швидко змінюють свої переконання, громадянську позицію поруч із окупантами.

Під час війни стикнулись з проблемами нестачі: не було води через пошкодження труб у місті; не було світла через руйнування підстанцій; не було достатньо харчів; не було грошей - готівки. Залишились без роботи.