Історію подано мовою оригіналу

Ми жили дуже близько від кордону, і 24 лютого у нас був шок. Ми вже звикли, що стріляють і бомблять, але не очікували, що російські війська зайдуть на нашу територію, яка не була до 2022 року окупована. Коли російські танки наблизились до населеного пункту, де ми мешкаємо – це був шок. Було страшно перебувати поряд із росіянами.

Евакуації не було, кожен виїжджав, як міг. Нас навіть ніхто не попередив, що зайшли росіяни, - це вже ми від людей почули. Було таке враження, що влада про нас забула. Коли ми в перший день намагались виїхати, то наша «доблесна» поліція перекривала дорогу, і цивільні просто не могли виїхати. 

А потім взагалі перекрили дорогу так, що ми не могли навіть попасти в населений пункт, куди ще не зайшли росіяни. Згодом ті, хто нам не давав проїхати, залишилися працювати на владу окупантів. 

Приємно вразили люди на території, підконтрольній Україні. Більшість людей – адекватні і хороші. 

Якщо людина була до війни порядна і добра, вона такою й залишилася, а якщо людина була гадом до війни, то вона ним і зостанеться, тільки це ще більше проявиться. 

Хочеться, щоб усі всміхалися. Майбутнє бачу надзвичайно мирним, без війни, у квітучій державі. Звичайно, з європейської інтеграцією, але щоб не ми в Європу прагнули, а Європа до нас. Щоб ми були на вищій сходинці, ніж Європа, і за менталітетом, і у сфері законодавства, і так далі. Щоб не ми на них рівнялися, а вони на нас.