Галина Куцова, яка раніше бачила війну та бойові літаки лише у фільмах, як і багато жителів Донбасу, не одразу змогла повірити, що до будинку прийшла війна. Усвідомлення та страх з'явилися під час бомбардування Кондрашівки, коли зовсім близько загинули люди. Вона хотіла б забути все, що сталося за останні сім років, але руйнування у власному дворі щодня нагадують про обстріл.
Я народилася і виросла у Валуйському. Зараз тимчасово проживаю в Луганську, бо лікуватися там нема де. Доводиться лікуватись на цій території.
До війни жили добре, потроху працювали, вели своє господарство, ростили доньку, спокійно було, впевненість була.
Перший день війни усвідомила, коли сталася бомбардування станції Кондрашевської. Ми були у себе у Валуйському. Оце було страшно, коли побачили, що над нами літають літаки. Вже виник страх, але ще не доходило до свідомості. Коли сталася бомбардування, коли загинули люди, розриви та й усе, тоді стало дуже страшно.
Наш будинок постраждав частково. Коли розпочалися бойові дії, через нас полетіли снаряди. Ми чули шелест і як снаряди летіли. Були вибухи у нас на вулиці, повибивало шибки, посікло паркан і дах пошкодило.
Під час бомбардувань ховалися у підвалі. З фінансами важко стало, я не працюю, а живемо лише на чоловікові пенсію. Він хворіє, в цей час у нього стався інсульт. Дуже важко все згадувати.
Хотіла б забути все з першого дня, як ми побачили ці літаки і… Все хотіла б забути і повернутися до того життя, яке було до цих подій.