Мені 53 роки. Проживаю я в селі Новий Шлях Снігурівського району. Був в окупації. Зараз нас звільнили, але я поки без роботи. Нам допомагають, гуманітарку дають. 

В перший день війни шоковані були. Я на заводі працював. Звісно, було страшно, бо навколо все літало. Та й зараз не можемо відійти від шоку. Я не виїжджав. Усю окупацію був тут. Виживали, як могли. Тяжко було. 

Багато людей виїхало. Хоча з нашого села не дуже тікали. Бо росіяни довкола були, а в наше село тільки наскакували з обшуками. Лазили, де тільки можна, автоматом у пузо тикали… Це все, звісно, шок.

У нас за селом дюкер був, і всі там воду черпали. Світла не стало, води теж. Готували на багатті. Цього не можна передати словами. Це все як страшний сон.

Коли наші зайшли, то легше стало. Зараз світло відновили, потихеньку життя налагоджується. І допомогу дають, і хліб двічі на тиждень. Допомогу Фонду Ріната Ахметова також отримували, дякую. Але на моральному стані все одно позначилося. 

Хочеться, щоб мир був і спокій; щоб війна закінчилася. Це найголовніше.Усе залежить від наших хлопців. Віримо в ЗСУ. Уся надія на них і на Бога.