Історії, які ви нам довірили
Мені 69 років. У мене є чоловік, двоє дітей і троє внуків.
У перший день війни мені зателефонувала донька і сказала, що бомблять Харків. Я не вірила, що таке може бути.
Ми з донькою живемо на гемодіалізі. Того дня поїхали на процедуру і просиділи в лікарні до самої ночі.
Лікарі сказали, що потрібно виїжджати, бо може виникнути така ситуація, за якої апарати не працюватимуть. Було страшно. Ми не хотіли їхати з дому, але довелося.
Я з доньками і внуками поїхала в Івано-Франківськ, щоб продовжити там лікування. Згодом ми поїхали в Італію, де нас з донькою забезпечували гемодіалізом. Лікування й харчування було безкоштовним. Через пів року ми повернулися в Охтирку. Чоловік увесь цей був вдома. Наш будинок вцілів, а сусідні дуже постраждали.
Мрію про мир, про те, щоб усі мої рідні були разом. Мрію про відбудову України й про те, щоб до нас приїздили відвідувачі з усього світу. Хочу, щоб всі українці були щасливі.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
