Мені 37 років. Маю дев’ятирічного сина. Ми з Маріуполя.

Про початок війни я дізналася від брата. Ми з дитиною почули вибухи. Злякалися, але відразу не виїхали з міста. Не очікували таких руйнувань.

Ми переїхали з квартири до родичів, котрі мешкали у приватному будинку. Готували на вогнищі з тих продуктів, які були вдома. Чоловіки їздили по воду до джерела.  Було складно без світла й опалення, особливо сестрі з півторарічною дитиною. 

Мене шокували обстріли. Росіяни знищували кожен район, бомбили вулицю за вулицею. Наш район постраждав одним із перших.

Ми виїхали з міста 21 березня. За три дні до того дізналися, що з’явилася можливість покинути місто. На своєму авто добралися до Бердянська, а далі виїжджали через Крим. Зараз мешкаємо у Дніпрі.

Надіємося, що війна закінчиться цього літа. Дуже хочемо, щоб Маріуполь залишився у складі України, і щоб місто було таким квітучим та красивим, як до війни.