Мені 37 років. Маю дев’ятирічного сина. Ми з Маріуполя.
Про початок війни я дізналася від брата. Ми з дитиною почули вибухи. Злякалися, але відразу не виїхали з міста. Не очікували таких руйнувань.
Ми переїхали з квартири до родичів, котрі мешкали у приватному будинку. Готували на вогнищі з тих продуктів, які були вдома. Чоловіки їздили по воду до джерела. Було складно без світла й опалення, особливо сестрі з півторарічною дитиною.
Мене шокували обстріли. Росіяни знищували кожен район, бомбили вулицю за вулицею. Наш район постраждав одним із перших.
Ми виїхали з міста 21 березня. За три дні до того дізналися, що з’явилася можливість покинути місто. На своєму авто добралися до Бердянська, а далі виїжджали через Крим. Зараз мешкаємо у Дніпрі.
Надіємося, що війна закінчиться цього літа. Дуже хочемо, щоб Маріуполь залишився у складі України, і щоб місто було таким квітучим та красивим, як до війни.