Я з міста Херсону, до війни працювала землевпорядником та геодезистом, було гарне життя. 

Мої батьки живуть за 15 кілометрів від кордону з Кримом. Мені батько зателефонував о четвертій ранку і сказав одне слово: «Почалося». Звісно, після цих слів ми з чоловіком почали збирати речі та поїхали в село до родичів у Херсонську область. Там потрапили в окупацію і застрягли в селі. 

Не було продуктів. Рашисти не пропускали допомогу, відключили світло, воду. Коли було -10, ми спали в холодній хаті. А коли почалося повне свавілля, коли всі села вже були окуповані росіянами, то ми 17 квітня не витримали і польовими дорогами з провідниками виїхали до Кривого Рогу. 

Все наше життя залишилося в Херсоні. Батьки мого чоловіка виїхали. Мої батьки залишилися в окупації, але зараз будуть намагатися вибратися. 

З перших днів у нас базувалося десь 40 гелікоптерів, було багато техніки. Усе йшло через нас. Тато в перші дні телефонував і казав, що дуже багато техніки заходить із Криму. Поки що батьків не чіпають, але це для того, щоб провести «референдум». Я думаю, коли почнеться наступ ЗСУ, то поведінка окупантів зміниться.

Коли ми залишилися в окупації, то готували їжу на вогнищі. Ні води, ні світла, ні продуктів не було. До того ж було дуже холодно. Усі панікували, а я була спокійна. Ми виїхали з села, коли я дізналася, що в сусідніх селах росіяни почали ґвалтувати дівчат. Мені 24 роки, і невідомо, що мене чекало б.

Ми з перших днів розуміли, що війна швидко не закінчиться. Якщо це станеться до кінця 2022 року, то це буде щось неймовірне. Але ми не сподіваємося на таке. Буде дуже багато жертв, постраждалих домівок. Я не вірю, що все закінчиться швидко, але дуже цього хотілося б.