Мені 30 років. Війна нас застала в Слов’янську. Зателефонувала свекруха з Чугуєва і сказала, що їх обстрілюють, що почалася війна.

Ми через два місяці виїхали. Складно було. Я була вагітна, ще й старша дитина, чотири роки. 

Було дуже важко виїжджати: блокпости були і все таке. Ми зараз повернулися в Слов’янськ, але не знаємо, чи надовго.

На початку нам ще всього вистачало, тоді ще перебоїв не було. А як повернулися сюди, то не було світла, води, але ми пристосувалися. Зараз усе є, все відновили.

Ми не знали, чи можемо повернутися додому. Не знали взагалі, що буде далі, як жити, що робити. Невизначеність шокує. Не знаємо, як  буде далі. Хотілося б, щоб окупантів вигнали з нашої землі, і ми жили в спокої та мирі.