Чоловік був військовим ще до початку повномасштабного вторгнення, тож ми з дитиною залишилися в Херсоні вдвох. Ми прожили там усю окупацію, аж до самого звільнення міста. Це був час, коли життя перетворилося на суворе випробування: без зв'язку, а на самому початку навіть без нормального харчування та ліків. Постійно обмежене пересування та невідомість тиснули щодня - було дуже складно морально. Слава Богу, ми не зазнали фізичних поранень, але цей досвід назавжди залишиться з нами.

Попри все, наша дитина намагається знаходити радість у творчості та русі. Вона захоплюється грою на гітарі, малюванням, ліпленням із пластиліну, спортом та танцями. Її дуже надихає колективна робота: чи то малювання спільного плакату, чи танцювальний або театральний виступ. Вона з радістю бере участь у багатьох заходах, якщо вони їй до вподоби.

Водночас вона дуже чутлива до несправедливості - її засмучує неповага до себе чи образи. Попри пережите в окупації, дитина мріє про майбутнє та хоче отримати гарну і важливу професію, щоб бути корисною у мирному житті.