Микола Шумейко

«Були прильоти у наш двір»

Мені 29 років. Я жив у Маріуполі. Був підприємцем: займався ремонтом шкіл і дитячих садків. Мав державні підряди. З 2014 року займався громадською діяльністю. Досі залишаюся головою громадської організації Ukrainian Рatriot. Зараз організовуємо прихисток для переселенців і розвозимо гуманітарну допомогу.

Про початок війни я дізнався від друзів. Вирішив почекати вказівок від влади: евакуюватися чи ні. Це затягнулося на кілька днів, а потім уже було пізно виїжджати з Маріуполя. Я залишався там до 15 березня.

Не було світла і зв’язку. Ми з родичами зібрали продукти, які мали вдома. Біля водоканалу був лише один автомобіль з водою. Біля драмтеатру був колодязь з технічною водою.

Ми спочатку топили сніг, а потім збирали дощову воду. Мали трохи борошна – робили з нього на вогнищі якісь перепічки. Щось можна було купити у магазині Дзеркальному. А з п’ятого березня почалися авіаобстріли, тому було небезпечно ходити.

Я жив у центрі міста. Були прильоти у наш двір. Люди, які мали авто, 15 березня зібралися в колону. Хтось сказав, що є «зелений коридор». Ми з рідними поїхали разом з цією колоною. Зараз мешкаємо у Хмельницькому. Сподіваємося, що війна закінчиться найближчим часом і ми повернемося додому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/