Рано вранці, прокинулась від дзвінка подруги, яка плакала в телефон та розповіла, що бомблять Київську область. Незабаром почула віддалені вибухи за вікном. Багато було пережито, починаючи від обстрілів з градів Нікополя, наочного прильоту ракет біля будиночка, де я перебувала сама з дитиною.
Коли йшла під вибухами мін по зруйнованим вулицям звільненого Херсона до батьків. Шокувало сльози старенького розгубленого батька, що будинок мого дитинства затоплений та зруйнований після підриву Каховської ГЕС.
Ми виїхали в евакуацію і реально не було грошей, я просто економила на собі, щоб купити їжу для сина і своєї собаки. Зараз я проживаю з сім'єю, але не можу поїхати до батька в Херсон, щоб допомогти йому. Вражає, що завжди є люди, які живуть тим, що допомагають іншим, це хлопці, які допомагали перевозити мою маму з Херсона в Нікополь, це дівчата з Німеччини, які надавали прихисток і допомагають зараз, це співробітники колективу ПФУ, де я працюю. Дуже хочу приносити користь на фронті, але доглядаю за мамою. Про війну нагадує зруйнована хата в Херсоні з речами мого дитинства та моїх дітей та уламок, який лежить у кишені. Він стукнувся об ногу, тому вирішила, що це мій оберіг.
