Мені 59 років. У мене є дружина і троє дітей. Ми жили в селі Кам’янське Василівського району Запорізької області. Я працював водієм шкільного автобуса і займався сільськогосподарською діяльністю. Про початок війни ми дізналися від родичів з Харкова. У кінці лютого почалися обстріли – зникло світло. Ми два тижні просиділи в підвалі, а потім виїхали в Запоріжжя. Теща й тесть ще п’ять місяців жили під обстрілами. Тільки нещодавно виїхали. Ми забрали свого собаку, а материн пес залишився. Я їжджу годувати його. 

Я часто їжджу в село, бо там залишився ангар із зерном і все наше майно. Будинок брата згорів. Розбитий інтернат, у якому працювала дружина. Школу також зруйнували.

Ми всі зараз безробітні. Старший син працював медиком у Василівці. Довелося кинути роботу. Через стрес у мене погіршилося здоров’я. Я лежав у лікарні. Хочеться якнайшвидшої нашої перемоги.