Захарченко Аріна, 9 клас, Запорізька гімназія № 78 Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рубанова Наталія Леонтіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Світ може змінитись за мить. Чи міг хтось колись подумати, що прокинеться зранку від води, яка виганяє його з дому? Чи може те, що все, нажите за життя, просто потоне у бурхливому, швидкому потоці Дніпра? Один вибух, який змінює все: долі тисяч людей, інфраструктуру й природу. Так сталось і того червневого дня. Трагедія, яка нанесла величезні збитки і яку Україна ще довго не забуде.

Це було шосте червня дві тисячі двадцять третього року. Вибух на Каховському водосховищі стався під ранок, коли ще не зійшло сонце.

Вода з великою швидкістю почала розливатися з берегів річки, поступово затоплюючи населені пункти Херсонщини, а рівень води у Каховському водосховищі почав стрімко знижуватись. Важко назвати це простою аварією на гідротехнічних спорудах – це був потенційний акт екоциду, який спричинив масштабну гуманітарну та екологічну катастрофи в країні. Дуже багато містечок та сіл були ушкоджені водою, тисячі людей були змушені взяти найнеобхідніші речі та покинути свої будинки – рятуючи своє життя та своїх домашніх улюбленців.  

У новинах по телевізору і в багатьох телеграм-каналах можна було побачити фото та відео з місця подій, де люди залазили на дахи власних будинків, щоб хоч якось врятуватись від потопу.

Також постраждало чимало тварин, включно з тими, які занесені до Червоної книги України, наприклад, у зоопарку в Новій Каховці, де вижити змогли лише качки. Тваринки плавали по вулицях, шукаючи порятунку. Ця катастрофа понесла за собою масштабні руйнування. Будинки буквально затоплювало й змивало швидкою течією. У воду потрапили різні речовини з промислових об’єктів, які сильно забруднювали річку та становили загрозу для біорізноманіття. Поставало питання дефіциту прісної води у деяких районах країни. Також рівень води вище ГЕС значно впав. Вода стрімким темпом відходила. Наприклад ,у Запоріжжі вода відійшла на декілька десятків метрів, показавши сміття, різні речі та навіть було знайдено старе судно, якому налічується більше ста років.

Відхід води у річці ускладнив роботу Запорізької атомної електростанції, адже в ній використовували воду з водосховища для того щоб  охолоджувати реактори.

Дуже швидко з’явились ті, хто вирушив в епіцентр подій, щоб допомогти людям, які застрягли у водяній пасці. Вони не чекали наказів, а швидко об’єднались і почали діяти. Волонтери розгортали  штаби, які приймали людей цілодобово. Люди брали човни й виїжджали на допомогу тим, хто які не зміг вибратись самостійно. Вони виносили на руках тварин, йдучи по затоплених вулицях, де рівень води поступово піднімався. Народ з усієї країни збирав гуманітарну допомогу у вигляді одягу, речей першої необхідності, їжі та питної води. Також відкривали грошові збори на допомогу потерпілим. На місці працювали не тільки рятувальники, а й психологи, які надавали психологічну допомогу тим, хто пережив евакуацію.

Часто найбільшою підтримкою є звичайні слова, розуміння та присутність. Іноді просто посидіти мовчки поряд чи обійняти – вже є найбільшою підтримкою, яку можна дати.

Ця ситуація ще більше об’єднала українців. Це була не просто евакуація, а прояв єдності. Можна порівняти її з пульсом країни, що бився в кожному, хто не залишився байдужим. Ми побачили, як важливо швидко реагувати на проблему, а не морозитись зі словами «яка мені з того вигода буде?», «чому я маю щось робити, якщо інші зроблять?», «а мені яке діло до того?» або «Мене це не стосується». Проте це не так, адже навіть один репост у соціальних мережах може змінити багато чого.

Але правда в тому, що на маленьких діях і формується допомога. Саме ці невеличкі, але щирі внески по цеглинках будують міст над прірвою під назвою  «байдужість».

Звичайно, відновлення Каховської гідроелектростанції буде складною роботою і займе багато часу, яке потребуватиме значних технічних ресурсів і великого фінансового вкладення. Для того, щоб відновити родючість та і в цілому природну екосистему після такого сильного затоплення, необхідно десятки років. Проте, чи буде її відновлення – поки немає остаточної відповіді. Але якщо приймуть рішення про її відбудову, то тільки після звільнення лівого берега Херсонщини та Запорізької області.

Катастрофа на Каховському водосховищі залишила назавжди слід у пам’яті кожного українця. Це була подія, яка зламала долі тисячам людей, знищила домівки й біорізноманіття, стерла з лиця землі села.

Але разом із цим вона відкрила в людях те, що не під силу знищити нікому: доброту, співчуття, здатність прийти на допомогу і підтримати в складну хвилину. Для мене ця подія стала нагадуванням про те, що найважливіше – це залишатись людиною за будь-яких обставин. Навіть якщо здається, що вчинок надто маленький, щоб на щось вплинути, він може змінити чиєсь життя. Допомога об’єднала незнайомих людей: волонтерів, рятувальників, військових, медиків і просто небайдужих мешканців з різних куточків України – усі вони стали одним великим серцем, яке б’ється в унісон. Бо сила допомоги – це вибір. Вибір залишатися людиною навіть тоді, коли скрізь панує хаос. І кожен з нас має цю силу. Саме ця сила – основа нашого майбутнього. Подібні випробування, якими б важкими і болючими вони не були, роблять нас сильнішими.