Кисільова Дар’я, учениця 11 класу Запорізької гімназії № 6

Вчитель, що надихнув на написання есе: Кочергіна Світлана Віталіївна

«Моя Україна майбутнього»

Кожен із нас хоч іноді замислюється про майбутнє. Як про особисте, так і про державне й навіть світове. На жаль, зараз у нашій країні настав такий період, коли час нібито зупинився і іноді здається, що майбутнє - це щось дуже далеке. Але давайте поміркуємо, яке ж воно все-таки буде.

Звісно, перш за все хочеться сказати, що воно буде мирне. Однак що таке мир? Сьогодні це не просто відсутність війни. Для мене це відчуття спокою і гармонії, відсутність негатива з боку інших людей. Це стан доброзичливості як серед українців, так і між представниками різних країн і народів світу. Мир для мене сьогодні – це міжнародна співпраця, спрямована на зберігання цінностей і краси нашого світу, відновлення загублених чи зруйнованих пам'яток природи й культури, підтримання навколишнього середовища та розв'язання екологічних проблем. Це розвиток науки та здійснення відкриттів, що покращать рівень людського життя.

Однак яким буде внесок України у світове майбутнє? Яка вона буде через п'ять, десять чи двадцять років? Я бачу Україну сильною демократичною державою, що поважає права і свободи своїх громадян та гарантує їм соціальну підтримку і рівність.

Наша країна і зараз має високий потенціал для розвитку, тому у майбутньому економіка стабілізується та її рівень підвищиться. Це надасть можливість для розвитку співпраці з іншими країнами, пошуку серед них вигідних партнерів, більш активної участі в міжнародних організаціях та забезпечення подальшого мирного стану у світі. Також, на мою думку, зміниться ставлення до української культури, історії та побуту. Її будуть поважати та вивчати за кордоном, цікавитися нею, що призведе до розвитку галузі туризму в країні.

Звісно, через те, що зараз на території України ведуться воєнні дії, ці думки поки залишаться лише мріями. Але іноді так хочеться уявити, що буде, коли війна закінчиться, яким буде моє життя, які з'являться плани й можливості… Я вважаю, що деякий час після настання миру мені буде важко до нього звикнути. Зрозуміти, що більше не буде повітряних тривог і комендантської години. Але потім я буду жити спокійно і щасливо. Буду навчатися, працювати, рухати свою країну вперед і колись, можливо, розповім нащадкам про цю сторінку в книзі мого життя.