Світлана довгий час працювала та жила у Казахстані, в Україні опинилася завдяки чоловіку. Після початку вторгнення приймала у своєму будинку друзів разом з дітьми та категорично не хотіла виїжджати з Києва. Жінка долучилася до створення благодійного фонду для підтримки дизайнерів, художників, талановитих дітей, їздила в Алма-Ату, щоб організувати великий захід на підтримку України. Зараз Світлана вивчає українську, бо хоче жити й відчувати себе частиною українського суспільства.