Крят Таїсія, 9-л клас, гімназія "Просвіт" Лубенської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Сергієнко Олена Віталіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна завжди лишає сліди. Вона не минає жодного подвір'я, жодної родини. Мирні вулиці стають полями бою. Там, де ще вчора сміялись діти, тепер лежать уламки, а небо затягує пелена болю.  

Раніше я думала, що лицарі бувають тільки в казках, але тепер вони  ходять з нами по одних вулицях. Часто це навіть наші близькі.

Хрещений батько був для мене не просто родичем, а другом і наставником, людиною, яка завжди була поруч, коли світ ставав надто важким. Його голос, теплий і завжди спокійний, досі відлунює в моїй пам’яті, як тихий шепіт вітру. Мій Хрещений  -  Людина з великої літери. Він завжди був добрим і турботливим, таким, до кого можна  прийти за порадою або просто за теплим словом. Його серце жило любов’ю до близьких, а  доброта відчувалася в кожному  вчинку. Коли почалася війна, він пішов захищати нашу землю не лише з обов’язку, а й з глибокої любові до своєї країни.

Його відхід залишив у серці глибоку порожнечу, яку вже ніколи не заповнити, але я завжди буду вдячна за любов, мудрість і тепло, які він мені подарував. 

Доброта й відвага цієї людини назавжди залишаться в моєму серці..

Воїни на передовій — це люди, які щодня ризикують своїм життям заради нашої свободи і миру. Серед них — мій двоюрідний брат і дядько, які кожен по-своєму проходять крізь випробування війною. Брат завжди був сміливим і непосидючим, готовим кинутися в будь-яку пригоду. Тепер його найважливіша місія — це війна, де він бореться за те, щоб наш дім залишався вільним. Щодня він зустрічається з небезпекою, і я не можу перестати думати про те, як змінило його це випробування. Та навіть на відстані я відчуваю його силу та незламність — він завжди був борцем, і тепер став справжнім героєм.

Мій дядько — це людина, на яку можна покластися в будь-якій ситуації. Він пішов на війну, щоб захищати свою родину і наш край, і я знаю, що  робить це з глибоким почуттям обов’язку. Його сила не тільки у фізичній витривалості, а й у мудрості, яку  несе з собою навіть на полі бою.

Він завжди був тихим героєм нашої сім’ї, а тепер  є героєм для всієї країни.

Кожна війна – це біль простих людей. Найбільш трагічними є лиця дітей, які занадто рано дізнались, що таке страх і втрата. Згадується, як в укритті мій зовсім маленький брат зі сльозами на очах спитав: «Що таке війна..?» Дитячі малюнки, ще недавно такі кольорові й радісні, наповнились жахом, пилом від руйнувань і кровʼю.

Війна залишила сліди не лише на руїнах, а й у серцях  дітей, які не можуть зрозуміти, чому доброта й сміливість обернулися  трагедією. Памʼятаю, якими були радісними мої двоюрідні брати. Завжди весело бавились зі мною в бабусі, ми були чудовою командою! Війна забрала в них тата. Їхні погляди, раніше безтурботні й веселі, стали пустими й сумними. Не можна навіть уявити, який відчай їм довелось пережити - відсутність того, хто обіцяв захищати й любити завжди. Скільки батьківських обіймів втрачено, скільки казок не розказано…

Хлопчаки  й зараз малюють батька усміхненим, з глибокими, добрими очима, можливо, не до кінця розуміючи: тато більше не прийде додому. Їхня дитяча безтурботність зникла разом із батьком.

Війна залишає після себе порожнечу, яку неможливо заповнити. Вона вчить нас жорстокій правді:  життя може обірватися в одну мить, і всі мрії,  сподівання  зникнуть, як дим. І поки ми намагаємося впоратися з цим болем, залишається лише одне: пам'ятати про тих, хто пішов, і носити в серці  спогад про них, навіть якщо це важко.

Вони -  це не просто загиблі, це частина нас, яку  ніколи не забудемо. Їхній голос завжди буде жити в тиші, що охопила наш світ…