Ми прокинулися від вибухів. Це було дуже страшно. У мене маленька дитина, нас 20 лютого тільки виписали з пологового будинку. Була повна розгубленість.

Усе шокувало. Стан був неоднозначний. Було дуже важко прийняти те, що ми маємо виїжджати. Був шоковий стан, лякало все. Що буде? Як буде? Де ми будемо? Виїхати було нелегко. Брали передусім те, що необхідно дітям.

У нас найгостріше питання стояло з житлом. Переїхали в інше місто, тут були космічні ціни на оренду, а безкоштовне житло нам не підходило, бо маленька дитина. Важко було знайти помешкання за нормальну ціну.

Дуже вразили небайдужі люди, які нам допомогли. Взяли нас майже на місяць, житло нам надали. 

Люди, яких ми взагалі ніколи не бачили, довірили нам своє помешкання. І волонтери дуже допомагали. Ми почали цінувати інші речі, цінувати одне одного. 

Своє майбутнє ми бачимо тільки найкращим. Я бачу нашу країну квітучою, а дітей – щасливими.