Юлія Лірник, 9 клас
ХЛ №14, м. Харків;
Вчитель, що надихнув на написання есе: Приходько Тетяна Тарасівна

1000 днів війни. Мій шлях

Війна.. Це та подія, в яку важко було повірити, адже хто міг подумати, що це торкнеться мене, моєї сім'ї, родичів, взагалі українців? Страшний ранок, який змінив життя майже кожного, хто живе в Україні. 

24 лютого 2022 рік — жахливий день, який перевернув моє життя на 180 градусів.

Я харків'янка, і, живучи у прикордонному місті, близько п'ятої ранку, особливо відчула війну. Прокинувшись від гучних вибухів, впала в ступор. Я пам'ятаю червоне небо, пам'ятаю свист ракети над головою, здається, мені ще ніколи не було так страшно.. Цей той випадок, коли було максимум 10 хвилин взяти найнеобхідніші речі та скоріше їхати з рідного дому. Я взяла дуже мало речей, але точно пам'ятаю момент, як я вирішила, що потрібно взяти свій особистий щоденник, щоб записувати свої дні під час війни. На вулиці, грузивши машину, вперше почула, як свистить ракета, я кричала "мама!!".

Мені було тяжко повірити, що це відбувається зі мною, хіба це не сон? Я не так переживала за себе, як за своїх рідних, бо війна — це дуже страшно та боляче. 

Майже рік я жила у бабусі в Полтавській області, та за цей час сталося дуже багато жахливих подій, включаючи попадання ракет в мій будинок. Чому я, на той момент 11-12 річна дівчинка, не можу жити вдома через клятих сусідів? Так, я думала, що це закінчиться швидко, але потім тиждень, місяць, рік, два роки та не видно ні кінця, ні краю...

Дякуючи Богу, майже через рік змогла потрапити додому, до свого особистого простору, до своєї душі. 

Але початок війни була не єдина страшна подія у моєму житті. Було багато випадків, коли янголи охоронці зберігали моє життя. Знову масштабні обстріли України, знову свист ракет, які ти бачиш власними очима, страх за своє життя. Коли прокидаєшся вночі та молишся, хоч би вижити, будь ласка, Боже, врятуй життя моє та моїх рідних. Особливо пам'ятаю період життя без світла, навесні 2024 року, коли росіяни знищили усі електростанції Харківщини.

Зараз дуже рідко можна побачити вуличне світло у Харкові, але ж яке було щастя побачити вуличне освітлення в честь дня народження рідного міста! 

Я вдячна, що я досі можу бути тут, вдома. Ця війна, яка досі триває, дуже змінила мене та вплинула на мою психіку. Цей шлях не легкий, але він зробив мене такою, якою я зараз є. Я сподіваюся, що скоро закінчиться ця клята війна та перестане страждати наша нація. Все буде Україна!