Найважче було селянам під окупацією. Росіяни поводили себе нахабно, погрожували зброєю і творили, що хотіли

Ми проживали в селі Новокондакове Баштанського району Миколаївської області. Боялись, хвилювались, ночі не спали. Ми не змогли виїхати, бо пошкодували грошей. Так і залишились у своїй домівці. Боялись, бо через нас літали ракети, і з літаків бомбили. 

Ми дуже колотились і боялись, ночами не спали. Боялись, щоб окупанти нас не постріляли. Їздили ночами їхні машини, вони забирали і каламбурили людей. Забігали у двори, курей ловили і автомати наставляли. Це словами передати, я згадую – у мене на очах сльози. Наше селище знаходилось вісім місяців під окупацією. 

Ви собі не можете уявити, що ми пережили. Я не могла говорити, коли вони вночі під'їжджали і стояли коло дворів, а вдень забігали до нас і лякали, наставляли автомати - це був жах. Ми боялись вийти на вулицю.

Були дуже великі проблеми з їжею, з ліками. Важко, коли людина хронічно хвора і знає, що їй потрібні ліки, а їх немає. Онучка виїжджала, в Новому Бузі знаходилась, намагалась передати ті ліки. Їхали автобуси, то не пустили росіяни їх. Потім до Херсона молодші люди їхали, бо потрібно було купити щось поїсти, то їм давали кошти і просили, щоб нам купляли ліки і продукти. 

Шокувала ця війна, шокували танки і автомати, як вони їхали, як оце творили - це жах був. У нас по вулиці їхали танк за танком, людей лякали і кричали. Ми намагались ховатись. 

Ми бачили вночі, як окупанти тікали, машина за машиною йшли. А ми думали, що вони зараз будуть іти на село. Я не можу передати, скільки нервів, це просто жах був. 

11 листопада заїхали наші ЗСУ зранку до нас, і всі раді були. Ми вибігали, їх зустрічали. Ми з ними фотографувались, їх обіймали, чаєм з бутербродами пригощали. Все, що було у нас, намагались їм дати. 

Я не можу передати, скільки у нас було радості. У нас фото є, і діти наші фотографувались. 

Зараз практично живемо на ліках, нерви не заспокоює нічого. Тиск дуже високий, вся родина наша перенесла це дуже важко. І за два дні не перекажеш всього того, що ми пережили, це було просто пекло.

Ми чекаємо, щоб війна закінчилась, не можемо дочекатись. Хочу, щоб діти були разом. Хочу бачити майбутнє мирне небо для наших дітей, для нас усіх, для всіх військових, які зараз захищають нас, щоб усе було добре, щоб жили, як раніше.