З того часу, як Василівку окупували, Лариса Миколаївна боялася зайвий раз виходити з будинку. Виїхати наважилася після того, як померла її мама. Зараз Лариса знаходиться в Івано-Франківську, мріє після війни повернутися додому

Мені 52 роки. Я з Василівки, яка потрапила під окупацію ще в перші дні війни. Жила разом з мамою, яка хворіла. Якби не війна, то я б, можливо, поставила її на ноги, а так вона у вересні померла. Я залишалася, поки не пройшло сорок днів з моменту її смерті, потім затрималася ще на тиждень, і лише тоді донька вмовила виїхати. Пішла в міську раду, де сиділи окупанти, зареєструвалася на виїзд і наступного дня поїхала. А зараз з Василівки вже не випускають.

Поки була в окупації, боялася навіть надвір виходити, та й не хотілося ворогів бачити й спілкуватися з ними. Вони забрали в мене телефон, а це був єдиний зв'язок з рідними. Дякувати Богу, згодом віддали. 

Запаси їжі були. Проблем завдавав холод – спали вдягненими. З липня не було газу – готували на електроплитці. Боялися, щоб світло не зникло. Деякий час не було води, тоді ми ходили по неї на взуттєву фабрику. 

Я виїхала в Івано-Франківськ, тому що тут діти. Багатьох рідних не бачу, сумую за ними. 

Коли закінчиться війна, хочу повернутися до своєї оселі, знову вийти на роботу, спілкуватися з рідними, жити так, як раніше.