Фесенко Аліна, 8 клас, Пологівська гімназія Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сталинська Людмила Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Той лютневий ранок назавжди закарбувався в пам’яті кожного з нас. Страшна звістка облетіла країну: війна! Перші вибухи, поранені, загиблі… Розгублені погляди, злякані очі, душевний біль. У голові крутиться думка: що робити? Як бути далі? Рішення кожен ухвалює своє. Одні, наче нічого не сталося, йдуть на роботу. Інші поспішно збирають валізи, саджають у машини дітей і їдуть у більш безпечні регіони країни або за кордон. Треті займають чергу у військкоматах, щоб стати на захист рідної землі. Вранці 24 лютого 2022 року сталася подія, яка змінила все: почалося повномасштабне вторгнення військ російської федерації в Україну.

Попереду ще буде багато болю, втрат, руйнувань. Але тоді про це не думалося. Було сподівання, що все це не надовго, що скоро все владнається.

Ми живемо в місті, яке знаходиться недалеко від кордону, і вже в перший день зазнало атак ворога. Тож мої батьки, як і багато інших родин з дітьми, вирішили евакуюватися. Взявши з собою лише найнеобхідніші речі та документи, ми поїхали на захід нашої держави. І досі не можу без хвилювання згадувати ті дні. Я, мама, тато і мій менший братик на евакуаційному автобусі майже дві доби добиралися до місця призначення. Дорога була важкою: постійні тривоги, короткі зупинки, страх, плач дітей.  Дякуючи волонтерам, ми змогли дістатися до Львівської області. Там нас забрали у свій будинок пані Надія з чоловіком Павлом. Вони люб’язно надали нам для проживання велику світлу кімнату. Господарі ділилися з нами своїми продуктами та різними речами. Проживши там тиждень, батьки віддали мене до місцевої школи.

Моя класний  керівник також запропонувала свою допомогу: консервацію, продукти харчування, теплі речі. Багато наших нових односельців намагалися теж нам чимось допомогти.

Так минув місяць. За цей час наші військові повністю звільнили Сумську область, і ми вирішили повернутися додому. Я і мої батьки були дуже вдячні тим людям, які в тяжку годину підтримали нас і допомогли. Мене й досі вражає їхня доброта, людяність, щедрість. Ці люди розділили з нами важкий період в нашому житті. І за це я і мої батьки щиро їм вдячні. Їхня допомога є прикладом великої і щедрої української душі.

Війна триває вже четвертий рік. Повітряні тривоги, втрати рідних і близьких, руйнування стали звичною реальністю пересічних українців.

Мабуть, інші нації в такій ситуації вже давно припинили б боротьбу, склали зброю, здалися ворогам… Але тільки не українці. Бо в нас живе дух наших славних предків – козаків. І ми, як і вони колись, робимо все можливе і неможливе для нашої спільної мети – перемоги над ворогом. Війна об’єднала наш народ в єдине ціле. Звичайні українці допомагають і військовим, і цивільним, які того потребують Учні нашої школи теж вносять свій посильний вклад у справу допомоги українським воїнам: разом з дорослими плетемо маскувальні сітки, виготовляємо окопні свічки, проводимо ярмарки-продажі.

На виручені кошти купуємо ліки, предмети особистої гігієни для наших захисників. Також збираємо і перераховуємо гроші на придбання автомобілів для виконання бойових завдань.

Ми сильні, бо ми – єдині. Нас об’єднала не тільки спільна біда, а й спільна віра в нашу Перемогу. Боротьба за свою землю, свій народ – то є свята боротьба. Висловлюю доземний уклін усім нашим захисникам. Вічна і світла пам’ять полеглим за свободу і незалежність нашої держави! Слава Україні! Героям  слава!!!