Закревська Вероніка

11-а клас, Черняхівський ліцей №1

Вчителька, що надихнула на написання – Коротун Людмила Олександрівна

Війна. Моя історія

Ви здивуєтесь, але завжди, скільки пам’ятає себе людство, правда не була загальнодоступна. Люди невпинно шукають та поширюють правду, але, в той самий час, більшість приховує її. На мою думку, вона дає прозріння, іноді не лікує, а вбиває. Але те, про що я хочу написати сьогодні - є прикладом лікувальних властивостей правди, які ведуть до життя. Тож це есе ґрунтується на такій думці: "Правда - джерело життя сучасної України."

Немає людини, яка б не знала про жахливий, болючий період, який зараз переживає моя люба Україна - про російсько-українську війну, яка триває вже майже рік.. Наша хоробра нація бореться з ворогом і впевнено йде до перемоги , до свободи. І саме правда є зброєю, яка наближає нас до мети.

Сусідня країна - росія, рососія, оркостан, кацапія - це є країна рабів та неправди. Чорна, непроглядна пелена закрила їхній розум, очі та серця. Вони вірять в те, що війна – це правильно, добре; це допомога та порятунок, необхідність і єдине розумне рішення.

Чому ж у двадцять першому столітті хтось вважає війну добром? Перетинаючи кордон країни-агресора, правда втрачає свої крила і не має змоги подарувати людям прозріння. Російський вождь (не хочу згадувати навіть ім’я цього одоробла) обрізає крила, які несуть істину, які спішать відкрити очі та розум, зняти чорну пелену. Натомість він ще сильніше приклеює суперклеєм неправду, цвяхами забиває очі людям і собі. Таким чином, ховаючи правду і поширюючи брехню, путін змушує людей давати дозвіл на свої дії, підтримувати його. Безперечно, багато росіян знають правду і все одно підтримують війну. Боляче визнавати, що є люди, які в розквіт цивілізації підтримують смерті жінок, чоловіків, дітей, катування, знущання, згвалтування, одним словом – геноцид.

Щоб прийшов жаданий «Апостол правди», треба прокласти шлях. Обов’язком кожного громадянина України, кожної свідомої особи, є просування правдивої інформації про війну. Висвітлювати, поширювати, говорити про всі військові злочини російської армії, які вона чинить на території України. Пришивати відірвані крила правді, щоб прозріння зійшло на засліплених, щоб відкрилися очі.

Мені скажуть: "Вероніко, в цьому немає сенсу. Пройшло стільки часу, нічого не зміниться. Раби залишаться рабами!". Можливо , але ніколи не передбачиш, що відбувається всередині людини, в її свідомості, що саме може змінити її думку та повернути ясність розуму. Побачивши фото мертвої дитини, яка загинула від влучення ракети в житловий будинок, мати-росіянка зрозуміє весь жах, який робить її народ. Ми не можемо цього знати, але, натиснувши кнопку "поширити", кожен з нас робить один шов на тих відрубаних крилах і на міліметр просуває нас до перемоги. А десять мільйонів міліметрів - це десять кілометрів. Єднанням ми сильні!

На превеликий жаль, ховаючись від мороку війни, вже сімнадцять місяців перебуваю в Італії зі своєю сім'єю і вимушена соціалізуватися в італійське суспільство. Я вважала своє перебування тут прокляттям.

Мене мучив тягар: "Чому я тут? Чому все так? За що?". Мені не давав жити пронизуючий біль та туга за Батьківщиною, рідним домом, друзями. І раптом питання від італійського однокласника: "А в Україні що, війна?". Моїй злості та гніву не було меж, заціпеніле тіло не могло поворухнутися, замкнені вуста не могли промовити ані слова. "Хіба не увесь світ говорить про війну? Чому він не знає нічого про це? Як? " - ці думки не покидали мене. І ось воно! Ліки! Прозріння! Я біженка - і це не прокляття, це моя можливість допомогти Україні!

Далеко не всі чули про війну, вони не знають правди, не розуміють, що відбувається насправді. І я можу це змінити. Кожен українець: чи то біженець, чи переселенець, чи звичайна людина - кожен може це змінити. Нам треба прокладати шлях Апостолу правди. Люди повинні знати про хоробрість українців, про кровопролиття, яке триває майже рік, про те, що вони можуть жити далі тільки завдяки тому, що Україна не дозволяє ворогу пройти вперед. Чим більше правди знають іноземці, тим більше допомоги отримує українська армія та потерпілі від війни.

Отже, ми на своїй землі, нам є кого і що захищати! Правда - наша зброя, наш шлях до свободи, джерело нашого життя - життя українців, українських дітей, наше майбутнє! Добро та правда за нами, і тільки нашими діями Світ правди засвітить. За рік повномасштабного вторгнення я побачила, наскільки сильною та незламною є моя нація, українці ніколи не стануть на коліна. Боротьба за національну самобутність ще більше сприяла єдності та згуртованості українського народу. Борімося й поборемо! Єднанням сильні! Слава Україні!