Гуляйполе сильно обстрілювали, там не було світла, газу, води, ліків. Тому Ганна Дмитрівна з сім’єю виїхали до Запоріжжя
Мені 51 рік, мамі 80. У мене є чоловік і син. Ми проживали в Гуляйполі, зараз у Запоріжжі.
Мене війна застала на роботі. Я прийшла на роботу і дізналася, що війна, потім нас відправили додому, потім був графік роботи, ми чергували. А потім бомбили так, що неможливо, і ми перестали взагалі ходити на роботу. Найбільше запам’ятали, як під «Гради» попали.
У нас там не було води, газу, світла - нічого не було. Зв’язку, можна сказати, там і зараз немає.
Їздять люди за 50 кілометрів: купляють ліки, заправляють балони газові, щоб хоч якось вижити в таких умовах.
Ми виїжджали своєю машиною - доїхали до Покровки й поламалися. По дорозі нас дотягнули, потім ми орендували хостел за немалі гроші. Забрали кота і папугу ще з собою
Зараз ми у Запоріжжі. Я роботу маю, син таксує, чоловік не має роботи, мама пенсіонерка. Мамі дуже важко в такому віці все це переживати.
Якби хоч завтра війна закінчилась - ми були б дуже раді, бо вже хочеться додому. Мріємо, як поїдемо додому і будемо відбудовувати наше маленьке містечко.