У нас у червні почався обстріл повним ходом, у 2014 році. Бомбили нас від і до. У підвалі сиділи, не вилазили. Ще був чоловік живий, у нього онкологія, я з ним тут поралася. Почали в нас БТРи їздити – тут ми зрозуміли, що почалися воєнні дії. Обговорювали, чому нам так погано стало жити і чому, за що ми так страждаємо. У нас в селі багато виїхало, молоді майже немає нікого.

Бомбардування – найбільше, що мені запам’яталося. Скло на веранді в будинку, де я живу... Ми викупили половину й добудували веранду дерев’яну, і скло там вилетіло все. Нам допомога була, дали грошей – і ми засклили.

Хоч би війна швидше закінчилася та побачитися зі своєю ріднею і в Старобєльському районі, і в Біловодському районі. Ми спілкуємося по телефону, тільки нікуди не їздимо.