Я вийшов на роботу зранку, і почалися обстріли. Це шокувало. А ще - жорстокість росіян. Немає у них нічого людського, от що шокує. Я змушений був виїхати, бо жив на Салтівці. У мене вистачило терпіння досидіти там до 21 березня, а потім я виїхав до Полтави.

У мене старенькі «Жигулі». Бензину не було, а коли з’явився бензин, ми виїхали. Бомбили, коли заправлялися, і коли їхали, то бомбили. 

Вже коли виїхали за Люботин, стало простіше, а так - боявся, що можуть по дорозі розбомбити.

Зараз мешкаємо в гуртожитку Полтавського аграрного університету. У моєму віці я не можу знайти роботу, в мене тільки пенсія. Звісно, важко жити, але нам допомагають різні фонди, волонтери. І від Фонду Ріната Ахметова я отримував гуманітарну допомогу, дякую вам дуже. Дякую адміністрації в Полтаві, та взагалі дякую нашій владі. Нам багато хто допомагає, і ВПО дають гроші. Коли все життя змінюється на старості, це нелегко. 

Я думаю, що в цьому році війна повинна скінчитися. В мене є така надія. Своє майбутнє уявляю у вільній та щасливій Україні, щоб наші онуки жили спокійно. Дякую хлопцям на фронті, які нас захищають ціною свого життя. Потрібно зараз подолати цих рашистів, тому що вони до нас все життя лізуть.