Мені 76 років, я проживаю в місті Снігурівка, ми були тут в окупації. Зі мною тут була дочка і зять, а онучка поїхала на захід України. 

Перший день був важкий, страшний: бомбонули нас, біля військкомату прилетіло, домівки розбили. От так ми і дізналися, що війна почалася.

Нам тут було дуже важко, не було світла, газу, продуктів. Не давали нам пенсію, ми тут сиділи без грошей, без продуктів, от так і виживали. Думали що взагалі помремо.

Окупанти людей і катували, і вбивали. Страшно було навіть з дому вийти, коли вони тут були.

Найприємніший момент був, коли наші ЗСУ зайшли до нас і звільнили місто. Тоді і почали нам гуманітарну допомогу возити, пізніше і світло включили - набагато легше стало, звісно.

Хочемо, щоб війна закінчилась якнайшвидше, а коли вона закінчиться - тільки Господь Бог знає.