Вибух пошкодив дім вчителя-пенсіонера з Охтирки. У дворі вціліла тільки водяна свердловина, з неї Володимир тепер носить воду знайомим, які його прихистили 

Десь о шостій годині ранку 24-го зателефонувала до мене знайома і сказала, що почалася війна. Я не повірив, бо весь час сподівався, що якось мирно це все обійдеться. Потім заїхав до мене товариш на автомобілі, забіг і кричить: «Володю, війна розпочалася!» А я йому: «Сашо, ну що ти панікуєш, немає ніякої війни». Я зібрався, вийшов, маршрутки ходили всі. Приїхав у школу. У нас десь п’ятсот дітей навчаються, а прийшло тільки десятеро. Завуч мені сказала, щоб проводив їм урок, а там були учні з третього, п’ятого і сьомого класу. Я вчитель фізики, але яка їм фізика? Я їм проводив не фізику, а давав якісь цікаві задачі. Потім їх на другий урок забрали на історію. Потім одна вчителька сказала: «Тікайте додому, бо російські танки їдуть по Писарівці». Я - за свої сумки, і пішов пішки. 

Вирішив зняти пенсію, пішов до банкомату, а там стоїть чоловік п’ятдесят. Постояв пару хвилин, коли чую: стрілянина, автоматні черги. Усі люди - в різні сторони! Я теж побіг. Через деякий час закінчився бій, затихло все. 

Наступного дня я прокинувся вранці і пішов подивитись на наслідки тої стрілянини. Побачив пустий БТР, згорілі приватні будинки, згорілий автомобіль, труп російського солдата, якому хтось накрив обличчя, розсипані кругом гільзи, патрони…

Потім я перебрався ночувати у підвал сусіднього п'ятиповерхового будинку. 4 березня розбомбили нашу ТЕЦ. А 7 березня, десь о пів на одинадцяту вечора, я пішов до себе в хату, почав слухати новини і заснув. Уві сні почув потужний вибух. У мене хата стара, уламок перебив дерев’яний сволок, і стеля почала падати. Мені це не видно було, це я потім зрозумів. 

Бачив, що на мене щось сиплеться, вікна всі повибивало, двері порозбивало на шматки, а я живий. Моє щастя, що я уві сні повернувся обличчям до стіни, і в мене тільки ззаду була подряпина склом, а так я цілий був. 

Я біг по глині. Вікна, стільці – все перекидане. Бомба десь вибухнула від моєї хати метрів за 40. Коли я підійшов до тієї вирви, то глибина була приблизно метрів сім, а діаметр - метрів 15. 

Я тоді перебрався жити до своїх знайомих. Бувало, в них не було води, то я носив воду туди зі своєї свердловини. Коли світло було, вона працювала. У дворі все розбите, всі дахи. Складнощі є і були, але я їх поки що переборюю.

Думаю, війна може закінчитися дуже швидко, якби весь світ захотів.