Ми жили в селі Пологівського району. Я була в декретній відпустці. У мене, напевно, життя в той день зупинилося після того, як я прокинулася рано-вранці – і почалися обстріли багатьох міст. Я не могла повірити, що в нас таке трапилося. 

Наше село майже від самого початку обстрілювали. Шокували постійні обстріли. Було дуже страшно за дитину. Страшно, коли двигтять двері, хитаються люстри, коли над домом щось летить і тобі незрозуміло, що то таке і куди воно летить. Уже просто несила було терпіти все це, і довелося виїхати.

Ми буквально за декілька днів до евакуації виїхали своїми силами з села, а потім уже почали евакуйовувати всіх. 

Запам’яталися блокпости. Їх було дуже багато, і було дуже страшно їх проїжджати. Там були люди з автоматами, і ми не могли повірити, що все це насправді відбувається.

Частина села зруйнована. Наразі я туди не можу повернутися, бо село досі обстрілюють. До того ж потрібно відремонтувати дім, щоб можна було жити там із дитиною. Тож поки що ми вимушені переселенці. Ми отримали від Фонду Ріната Ахметова гуманітарку, вона нам дуже допомогла.

Коли закінчиться війна, я думаю, все буде краще, ніж до того. Головне – щоб скоріше закінчилася війна, а потім усе налагодиться.