Я ніколи не думала, що доживу до війни. У перший день дуже злякалась, не знала, що мені робити. Почались обстріли. Я жила біля заводу. Там були сильні обстріли. Донька мені постійно телефонувала, казала, щоб виїжджали з чоловіком. Росіяни розбомбили міст, було невідомо, що на мене очікує далі. На жаль, довелось залишити рідне місто. 

Я з чоловіком виїхала до Запоріжжя. Тут для мене все чуже.

Вдома була своя хата, свій город. Зараз все - не те. Я плакала днями після виїзду. Мій онук захищає країну. Коли він мені телефонує, це для мене велика радість. Я вірю, що все буде добре. Добро повинно перемогти зло.