Мешканка Харкова залишалася у місті, щоб допомагати тим, хто цього потребує

Я була у відрядженні в Харківській області. Мені о п'ятій ранку зателефонувала знайома, і я почула по телефону, як гримить і як свистять кулі. Вона спитала: «У вас теж таке?» Я кажу «Ні». А вона каже: «У нас почалася війна, я виїхала вранці на електричці, і по Харкову йшла пішки, бо транспорт вже не ходив. Було дуже страшно, було чути вибухи зі сторони Чугуєва». На Північній Салтівці в мене тітка жила, я постійно туди телефонувала. І так цілий день.

Ми два місяці були в Харкові, допомагали бабусям стареньким, тваринам покинутим. Ми думали, що це все ненадовго, що все скоро має закінчитися. Було дуже страшно. Вночі ми були в сховищі, так було шість прильотів біля сховища. Коли ми були в сховищі, до нас з Рогані привезли діточок з мамами, десь десять сімей. 

Зараз ми плетемо сітки для ЗСУ, робимо окопні свічки: допомагаємо, як можемо.

Одразу усім було важко. Татові 86 років, і є ліки, які йому необхідно приймати щодня. У нас відкрилася аптека десь через тиждень, і ми по шість годин стояли в черзі. Було дуже важко, страшно, але ми вистоювали черги, брали що потрібно. Ліків не було багато, ще була від наших військових допомога. Приходив до сховища військовослужбовець, фармацевт, і переписував, які ліки нам потрібні. Там же, у сховищі, у нас було харчування, привозили гуманітарну допомогу.

Коли трохи затихло, ми вирішили їхати. Була середина травня, ми поїхали в село до бабусі, заодно посадити город. Зараз тут допомагаємо, відсилаємо консервацію знайомим в Харків, картоплю.