Я чув вибухи ще у 2014 році. У перший день війни не звернув уваги на обстріли. Виявилось, що почалось вторгнення. Місто було окуповано через декілька місяців. Були постійні обстріли, не було води, світла й газу. Я сидів у підвалі з дружиною. Біля мене розривались снаряди. Я не знав, що мені робити. Виїхати не міг, бо не було бензину. Добре, що мене з дружиною евакуювали волонтери. Щойно ми виїхали з міста, позаду нас почали падати снаряди. Це був якийсь шах. Нас привезли в Слов’янськ. Там також було гучно. Потім ми переїхали в Одесу. Зараз долаємо стрес, бо нікуди діватись. Свого майбутнього я не бачу, головне, аби мирне небо було над головами наших дітей.