Я жив у Преображенці. Обстріли в селі тривали від першого дня війни. Я не міг повірити, що росія нападе. Я допомагав теробороні, рив окопи, робив коктейлі молотова. Потім моє здоров’я стало погіршуватись, а лікарів у селі не було. Довелося евакуюватись, аби не померти.

У моєму будинку залишались мої друзі, яким ми надали прихисток, бо у їхньому районі обстріли були сильнішими. 

Зараз ми з дружиною залишаємось в Запоріжжі. Я іноді їжджу у село. Одного разу снаряд розірвався поряд із моїм будинком. У будинку вибило вікна. Я сподіваюсь, що  ЗСУ виженуть росіян і ми будемо жити у мирі.