Подзвонила мені кума і сказала, що починається війна. Я пішла на роботу в «АТБ». Потім були сильні вибухи. Ми спочатку виїхали, посиділи тиждень у селі - і повернулися назад. Страшно було. Ми як поїхали, то біля дому прилетіло. Ні вікон, ні дверей – нічого немає. Сам Бог нас, напевно, врятував. 

Були проблеми. Не стало ні роботи, нічого. Нам трішки допомагали грошима куми і мама, ось так і виживали. Ми всі зібралися в селі разом. Війна на нас дуже вплинула. Стреси, переживання… І на дітей вплинула, і на дорослих. Як щось бахне, то відразу починає трусити від нервів.

Приємно вразила небайдужість людей, які допомагали хоча б чимось. Не сиділи ми без їжі. Нам і гуманітарку давали, у нас було що їсти.

Шокувало те, що я залишилася без роботи, старший син у школу не ходить, а менший – у садочок. Дуже тяжко. Мрію діток відправити в школу, вийти на роботу і жити далі.