Рошко Лідія, вчитель Вітрянської гімназії-філії ОЗ "Михалківський ліцей" Дністровського району Чернівецької області

Моя Україна майбутнього

Так хочеться заглянути вперед,

Туди, де буде мирним кожен день.

Всі люди житимуть в достатку,

А діти матимуть і маму й татка.

Усі народи в дружбі, як одна сім´я

Майбутнє України – ти і я.

Дорога моя рідна Україно! Квітучий неповторний краю, моє серце, душа. Моя душа переповнюються великою Любов'ю до тебе, до твоїх безмежних лісів і степів, до унікальної неповторної архітектури, до народу, талановитого і щедрого, люб'язного й доброзичливого, добропорядного і чесного...

Я часто думаю про те, яким буде майбутнє моєї країни. Не тільки я тут народилася, тут народилися, росли і жили всі мої предки, вони протягом усього життя перебували між такими ж українцями, як і ми.

А для розуміння майбутнього необхідно проаналізувати дійсність. Всі ми бачимо, що сьогодні ситуація в Україні дуже важка і не визначена. Економічний стан незавидний через військовий стан. Політична ситуація вкрай нестабільна, навряд чи можна передбачити, на які реформи та зміни в державному управлінні підуть вищі чини держави в найближчому майбутньому. Не можна сказати і про доступність стабільного життя для всіх верств населення.

Більшість чесних українців роблять все можливе, щоб отримати перемогу у цій війні.

Але, кажучи відверто, майбутнє України уявити складно. Хотілося б, перш за все, щоб країна збереглася в своїх раніше існуючих кордонах, знайшла щось спільне для кожного з її регіонів. Хочеться нарешті розуміти, що в Україні є національною ідеєю і головною цінністю. Видається, що країною будуть керувати відповідальні політики, але без націоналістичних поглядів.

Крім того, Україну чекають відбудова і відродження всього українського.

Майбутнє — це незвіданий шлях, непроста доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. У всі часи людство приваблювало майбуття.

Людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. Але час минав...

Я люблю своє квітуче село Вітрянка до нестями, в мені прокидається велика сила, коли я бачу свою улюблену вишню в квітах навесні. Мені хочеться закричати: «Не забирайте в мене моєї країни, не крайте моє серце на маленькі шматочки. Я – Українка і цим пишаюсь. Хай моя Країна квітне навесні. Маленькі діти йдуть до школи. На обличчях моїх колег-вчителів хай сяє сонячна посмішка, а не сльози від горя».

Я думаю, що у майбутньому моя країна буде схожа на квітучий сад, в якому можна буде знайти все, що забажаєш. Ми будемо жити у сонячному, затишному куточку нашого села, найкращому на землі. Працюючі люди не сплачуватимуть військовий податок.

Я йду на роботу до школи. Навкруги співають пташки, аромат листопаду наповнює легені свіжим повітрям. До ніг падає барвисте листя… Ось така вона, моя майбутня країна! Квітуча, як соняшник, красива, наче калина! Її люблять усі. Щоб вона дійсно стала такою, потрібні мир та натхненна праця кожного українця. Я мрію, щоб моя країна кошти направляла не на війну, а на покращення життя, на освіту, медицину, культуру, науку…

Отже, я вірю, в нас є можливість бути щасливими попри всі важкі випробування. Адже ми, українці, – сильна та незламна нація. Я впевнена, незабаром наша країна розправить свої крила та почне крокувати у мирне і європейське майбутнє.