У перший день війни я почула вибухи. У мене був шок, я не могла в це повірити. Далі – життя у суцільному пеклі: бомбардування з авіації, загибель людей та дітей. Я з родиною не змогла довго залишатись у такій обстановці, найскладніше було впоратись із труднощами морально. Тому ми прийняли нелегке для нас рішення – покинути рідну домівку.

Зараз перебуваю в Полтаві, намагаюсь не дивитись і не читати новини, бо дуже важко все це бачити і чути. Можливо, саме так я себе рятую від того, аби не з’їхати з глузду. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і ми повернемось додому.