Фесун Вероніка

10-б клас, Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів "Січовий колегіум" Запорізької обласної ради

Вчителька, яка надихнула на написання – Власова Ольга Миколаївна

Війна. Моя історія

24 лютого. Повномасштабне вторгнення окупантів на наші землі. Початок і кінець. Кінець миру та спокою.

Тоді тринадцятирічна я відчула жахливе дежавю. Нестерпний жах, біль, сльози – тяжкі, пекучі, як і дев’ять років тому. Спогади про ті події встигли охолонути і взятись туманом,

Але годинник раптом завмер. Стрілки із шаленою швидкістю починають обертатись назад…

2013 рік, мама разом з моєю старшою сестрою лікуються у Криму. Я багато часу проводжу з батьком: він мене заплітає, годує, водить до садочка та на прогулянки. Мені це подобається, але я сумую за мамою та сестрою.

І ось раптово вони повертаються раніше(18 листопада), ніж планували. Я щаслива.

Тільки, через певний час я дізналась, що у мами раптово з’явився намір обміняти квитки на найближчу дату і приїхати. Невже вона передчувала те, що станеться в ранці наступного по приїзді дня?

19 листопада. Дзвінок. Батька терміново викликають на роботу (мій тато – військовий).

Пам’ятаю лише вечірні прощання. А чому він має їхати? Як мені пояснили: тато разом з товаришами вирушають у відрядження до Києва, всього "на пару днів". Але ніхто не передбачав, що це триватиме до Нового року, а потім до Дня народження моєї сестри (16 лютого).

Довго. Аж доки не настане 22-ге лютого.

Маленька, незагартована обставинами дитина, добре вбирає емоції оточуючих, особливо, найближчих. Я намагалась, але не зовсім розуміла тугу рідних. Саме Тоді, ще за часів Революції Гідності, для мене розпочалась історія війни.

Було страшно. І я не мала уявлення, що може статись щось страшніше за це.

Розпочалося це, знов, із телефонного дзвінка й чіткої відпрацьованої відповіді: «Так, слухаюсь!». Однак навіть без емоційніші слова мають свою "тінь".

Слова – послідовні дії: валіза, речі, нетривкі обійми, зачинені за батьком двері.

Тривожність. У горлі зі сліз, розпачу та розуміння: щось не так!

Мій День народження без нього. І сильна дитяча образа. Пам’ятаю, що не захотіла з ним поговорити. Як ж пояснити дитині, що тато хоче, але не може?

Великдень. Усе так само: без нього.

14 травня. День народження мами, річниця їхнього шлюбу. Й сюрприз: він приїхав! Він з нами! Все ж добре?..

Через місяць новини:

неподалік Луганщини збито український літак – всі на борту загинули. Той самий літак, яким тато повернувся до нас.

Я все ще дитина, багато мені не розповідають. Проте не важко вловити щось невимовне, гнітюче, щось, завдяки чому без слів відчувається втрата.

Відрядження стають частішими.

Мій батько та його товариші потрапляють під обстріл населеного пункту Амвросіївка. В новинах – жахливі світлині – вщент вигорілі приміщення і техніка.

Далі стає відомо про бій за населений пункт Маринівка, внаслідок якого загинули два військових, а деякі отримали важкі поранення. Батько декілька днів не дзвонить і не пише.

Щоденне очікування дзвінка, якого все немає. Мій перший нервовий зрив.

Я дорослішаю. Відрядження повторюються.

Мій перший клас. Світлина батька в пеналі, і страх забути його обличчя. Нерозуміння з боку однолітків, і, найдивніше, – дорослих. Стрес, що призводить до проблем зі здоров'ям та регулярного прийому заспокійливих.

2019 рік. Погіршення здоров’я батька, зміна посади – припинення відряджень. Нетривалий спокій. Переміни в поведінці тата, котрі я не можу осягнути, і ніхто не може мені пояснити.

24 лютого 2022 рік. Тато не повертається з чергування, робота стає спорадичною. Але він недалеко…

1 серпня 2023 року. Мені вже п’ятнадцять. Відрядження поновились.

Біль тієї маленької дитини, залишається зі мною й досі, переплітаючись з гнівом підлітка і загартовуючи мене – людину, що не стане мовчати.

Моя історія – не виняток. Таких – безліч, можливо з урахуванням «+» та «». І хоч наші історії різні, вони частина нас, нашого життя, ціни, яку ми сплачуємо задля майбутнього. Ми різні, але наша сила у єднанні, у готовності нести "світло в темряві" і визначати нашу долю.

Годинникові стрілки зупинились 24-го лютого (а для багатьох раніше). Тепер вони набирають обертів і рухаються вперед.