Я шахтар, у мене 33 роки підземного стажу. Ми були в селі, а діти подзвонили і сказали, що у Вугледарі коїться жах. Виїхали ми звідти 14 березня. Труси, шкарпетки повкидали в машину – і бігом звідтіля, бо сильні обстріли були. Приїхали в Дніпро. Тут перебуваємо як переселенці. Звичайні люди допомагають і допомагали. 

Які сподівання можуть бути, коли у нас три квартири – сина, невістки і моя – розбиті у Вугледарі? 

Була надія на батьківську хату, але туди теж був приліт, і вона розбита та вигоріла. Може, держава, яка забрала в мене ті нещасні дві тисячі ВПО, хоч на житло якісь гроші дасть, щоб не на одну пенсію виживати!