Мені 31 рік. Я живу в місті Дніпро. Працюю лікарем-анестезіологом. 24 лютого була на чергуванні. Чула вибухи, але вони знайомі мені з 2014 року, бо свого часу я жила в місті Рубіжне Луганської області. Батьки і бабуся весь час були там. Вони втратили житло. Брат – на війні. 

Завдяки своїй роботі я навчилася стримувати емоції і відсторонюватися від усього страшного.

На даний момент я не можу залишити Україну, але свого майбутнього в цій країні не бачу.