Наталя Миколаївна з дітьми виїхала до батьків – подалі від російського кордону. Війна принесла всій родині багато моральних і матеріальних проблем
Мені 39 років. У мене дві доньки, 18 і 11 років, чоловік вісім років як помер. Жили ми тихо, спокійно, поки зранку не прокинулися від того, що за 10 кілометрів почало вибухати. Ми живемо у Сумській області за 12 кілометрів від російського кордону.
У дітей психіка зламана – адже вони спали мирно, а їх підняли, і вони побачили, що вікна ходором ходять. Батькам моїм також було важко. Мій брат військовий - ми за нього дуже переживали, бо не знали, як він.
Важко хоронити своїх однокласників, яких привозять з війни, і тих хлопців, з якими я виросла, гуляли разом, каву пили. Це найважче.
Приїхав чоловік сестри і забрав нас до батьків. Це також Сумська область, Миколаївська ОТГ. Коли ми виїжджали, то тоді, мабуть, виїжджали всі. Були затори на дорогах, складно було заправити машину - заправки були просто забиті чергами, техніка на трасі стояла. Було дуже страшно, діти плакали.
Звичайно, якби ми проживали в себе вдома, то було б легше. А так - ми залишилися без нічого. Найважче було з ліками: батьки хворіють, а ліків не було. З грошима були проблеми, а ще потрібно двох дітей одягнути, взути, накормити. Звісно, це дуже важко.
Хочеться завершити війну якнайскоріше - щоб до Великодня ми вже святкували перемогу. Хочу повернутися додому. Щоб був мир, діти в школу ходили, щоб всі були здорові. Щоб наші хлопці повернулися додому - чекаємо на це.
