Акритова Дар’я, 15 років, Курахівський опорний ЗЗСО №5, м. Курахове

Есе "Один день"

Війни – породження зла. Вони змінюють людей. Когось ламають, а когось надихають, але в будь-якому випадку війна не залишає людину та не проходить повз. Стихія війни впливає на людину, її психіку, душу, погляди на життя.

У кожного з нас є день, коли війна почалась саме для тебе.

Я все ще пам’ятаю, як почула перші постріли, як батько кричав мені відійти від вікон та сховатися у кімнаті. Я пам’ятаю, як батьки хотіли ховатися у підвалі, подалі від цих жахливих звуків.

Ми не виходили з дому, не підходили до вікон, просто сподівалися, що скоро все стихне. На відміну від батьків я не сильно турбувалася, мабуть, тому що була маленька. Я не відчувала нічого крім хвилювання за рідних. Саме в ті часи я усвідомила, що почалася війна. Люди стикнулися з новою реальністю.

Всі чекали миру. Але що це таке? Стан спокою? Дружба? Кожна людина відповідає на це питання по-своєму.

Можливо, це той стан дійсності, де немає місця для всього, що перераховано вище, але, можливо, це буде не мир, а скажімо, рай чи будь-яке місце поза цим життям та за межами цієї реальності.

Багато  з нас знає таку фразу – аби не було війни, яка вже у часи мого мирного дитинства остаточно втратила змістове навантаження та була порожнім звуком, відлунням дідівських та бабусиних спогадів, які я слухала немов казки. Занадто складно було у них повірити.

Війни ніяк не відобразились на мені, але як відобразились на моїх друзях, що переїхали у це місто, щоб врятуватися, на моїй сім’ї, яка тепер у будь-який час готова до екстреної ситуації. Від їхньої підготовки залежало наше життя. Батьки впоралися, але чи зламані вони війною?