Я проживаю в селищі Курдюмівка, і до війни тут проживала. Чоловік помер у 2014 році, коли все почалося. Син живе в Бахмуті. До війни пенсія була невелика, але грошей вистачало. Жили спокійно і не тремтіли.
У нас вбило багатьох жителів. Ми не очікували, що таке може бути. Наші батьки це вже пережили. Було страшно за себе і дітей.
Ми ховалися в погребі. Мої батьки жили в селищі, там залишився їхній будинок. Я говорила синові: якщо що-небудь трапиться з квартирою, підемо туди жити, а вийшло так, що будинок обстріляли двічі, все розвалено. І так шкода, це ж батьківський дім, ніби серце вирвали. Багато будинків ремонтували, а я не домагалася допомоги, і він так і стоїть, вікон немає, цегла побиті, фронтон розбитий, шифер теж. Стріляють досі.
Один раз мені давали гроші як гуманітарну допомогу на вугілля, Червоний Хрест давав курей, отримувала продуктову допомогу від Фонду Ріната Ахметова.
Найстрашнішим було те, що в селищі вбило семеро людей, зруйновані будинки. Як тільки починалися обстріли, у мене боліло серце, я весь час на ліках.
Дуже хочу, щоб люди жили мирно і дружно, як до війни.
