Мені 70 років. Я з Гуляйполя. Зараз переїхала в Запоріжжя, бо там бомбили. Ми бігали в підвал, воду носили, страх був страшний. Шокували сирени і те, як діти там переживають війну. Шокувало, що на нас напали. Чому – незрозуміло. 

Діти автомобіль винаймали і нас з чоловіком перевезли. Чоловік спускався з поверху і впав, йому дуже погано було. Коли їхали, звісно, страх був, щоб нічого не прилетіло по нас.

Приїхали сюди і по лікарнях пішли, бо стреси великі були. Похудали кілограмів на двадцять.

Ми виїхали десь в травні і більше туди не поверталися. Батьківську хату розбило, наша поки стоїть. 

У Запоріжжі спокійніше, ніж вдома. Тут нам давали гуманітарну допомогу, ми не голодували. Мені сподобалося, що в «Карітасі» допомогли чоловіку після операції. 

Хочеться миру, хочеться додому.