«Батьки зачинили вікна, укріпили їх подушками»

Котельников Микита, 16 років,

Ліцей № 35 ім. Валентина Шеймана, м. Краматорськ

Есе "Один день"

Коли почалась війна, я жив у місті Донецьку, біля Донецького аеропорту. У той день були чутні постріли з гвинтівок та гармат. Ми з моїм братом дуже перелякалися, було дуже страшно. Нас знайшли батьки на дитячому майданчику та відправили додому.

З того моменту я пам’ятаю маленькими уривками. Батьки зачинили вікна, укріпили їх подушками. Зачинили на всі замки двері.

Було відчуття, що бій підбирався все ближче і ближче, а постріли гучніше і гучніше. Майже з самого ранку і до пізньої ночі ми з братом не виходили з дитячої кімнати. За стільки часу ми не з’їли ні шматочка хліба.

Рано вранці ми зібрали речі, сіли в авто та поїхали до села Авдіївки. Близько пів року ми з батьками жили з бабусею та дідусем, тато працював водієм в будівельній компанії, тому постійно був у відрядженнях, а мати працювала в Краматорську, вона приїжджала на вихідні.

Я не знаю, як би я жив, якби не було війни, вона дуже змінила моє життя. Зараз у мене все гаразд. Навчаюсь у школі, займаюсь баскетболом, гуляю з друзями, але я дуже сумую за безтурботними дитячими роками.

Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і люди зможуть спокійно ходити по вулицях і не хвилюватися за своє життя, життя своїх родичів. Військовослужбовці повернуться додому до своєї сім’ї – батьків, дружини та дітей.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/