Олійник Софія, 17 років, МАУП, м.Одеса
Есе «Один день»
Війна це страшне слово, воно відкликається в кожного з нас по різному, але частіше за все, це щось пов’язане із боллю, страхом і втратами.
Особисто для мене війна розпочалася із серйозних розмов батьків вечорами про те, що, можливо, нам потрібно буде лишити свою домівку та поїхати до більш безпечних місць.
Коли були активні воєнні дії я разом із своєю сім’єю жила в місті Краматорську, на щастя наше місто не сильно постраждало від подій тих років, тому ми мали змогу залишитися в своєму будинку, але часто бувало так, що ми прокидалися від звуків обстрілів, та йшли до підвалу будинка, тому що там в ці моменти було найбільш безпечно.
Багато труднощів пройшла наша сім’я в ті роки, почалися проблеми з роботою, навчанням. Моя родина дуже дружня, тому всі негаразди ми намагаємося подолати разом, на щастя, ми змогли пройти і через ті труднощі. Батьки знайшли роботу, а ми із сестрою знову продовжили навчання і все це, завдяки підтримці нашої великої родини.
На момент воєнних дій, мені здається я відчувала все те, що й інші. Було лячно, тому що я не була певна чи прокинеться моя сім’я наступного дня, було моторошно, адже я розуміла, що моїх родичів можуть забрати на фронт.
А ще, мені дуже хотілося одного дня перестати зі страхом дивитися на пролітаючі літаки над головою. І моя мрія виповнилася, хоч не одразу, а через декілька років, але це сталося, тепер я без остраху можу роздивлятись хмаринки і мріяти про своє успішне, світле майбутнє.
Мир для мене зараз, це коли прогулюючись містом я бачу квітки, посмішки дітей, коли я бачу радість в очах мого оточення, це мотивує мене, мотивує на роботу і життя загалом, адже сенс для мене - посмішки близьких.
