В Лиманах залишилось мало місцевих мешканців, які згуртувались і разом переживали страшні обстріли села, допомагали один одному, годували тварин

З початку повномасштабного вторгнення я жила в Лиманах і нікуди не виїжджала. Ми під бомбардуванням були весь час. Зараз у нас тихіше стало, а тоді було дуже страшно. 

Пошкоджень багато, люди загинули у нас в селі від обстрілів. Болячок ціла купа вилізла, бо такі стреси переживали. Це все - жахіття. 

У сусідки підвал був більш-менш нормальний, і ми там ховались. Пів року по підвалам жили. Годували тварин, які бігають по вулицям голодні. Мало людей залишалось в селі. Нам гуманітарку давали від самого початку. Правда, бігали під обстрілами. Йшли і під забори падали, коли починався обстріл. 

Ми не голодували, своє було: картопля, консервація. Давали гуманітарку: масло, макарони, цукор, крупи - ми нормально пережили, не голодували. 

Шокувало найбільше, коли був сильний перший обстріл, і я залишилась в хаті, бо не встигла вибігти. Це було вже пізно, люди й спати полягали. Я так злякалась, це так було страшно! 

Думала, що вже не вийду з цієї хати. Дах розбило, а я боялась вийти подивитись, бо я думала, що все вже розбите. В селі всі дахи побиті, у мене дірка в хаті велика. 

Тут багато пошкоджень було в нас на вулиці. В одних сусідів розбило кухню і все розлетілось, в інших - так вдарило, що залізні ворота в трубочку скрутились і перекинули на іншу сторону. В нас багато пошкоджень, і ми зараз все це відновлюємо потрошку, допомагають нам. Ми трішки вже  відновили, я все літо також ремонтувала то те, то се. Трішки до зими підготувалась. 

На мене війна так вплинула, що тепер купа болячок всяких. Зір впав повністю, компресійний перелом отримала, бо стрибала в підвал з розгону. У нас всі тепер і хворі, і знервовані. Чуємо, де поруч стріляють, де вибухає. До нас може щось прилетіти.

Ми в такій напрузі, що до цих пір спимо одягнені, бо страх бере, що не встигнеш вискочити. Пів року в підвалі прожили - спали там і ховались. Над нами таке робилось, що страх. 

Приємно, це те, що люди якось згуртувались, хто залишився. Ми тут один одному допомагали. Моя тітка ледве ходить на двох палках - ми її в підвал спускали, діставали звідти. Доводилось нам тут бути. Всі чекають, коли воно закінчиться. Всі допомагають зараз, ми донатимо. Відправляємо і гроші, посилки. Як можемо, так і допомагаємо.