Мене Бог відвів, що ми виїхали ще 24 лютого пообіді. Мама там залишилась, місяць вона там була. А ми відразу поїхали, тому що мій чоловік працює на такій роботі, що він повинен був негайно покинути місто. 

24 лютого – це день, який нам усім перевернув життя. Чоловікові зателефонували о п'ятій ранку і сказали, що все почалось. Йому необхідно було їхати на роботу. А в мене сумки були зібрані тижнів за два, напевне, до вторгнення. На роботі постійно про це казали. В обід я поїхала зі своєю невісткою за дітьми. 

Ми їхали до Олександрії, але потім через те, що був обстріл, поїхали на Захід України. Чоловік виїхав на наступний день. 

Ми жили в центрі Маріуполя, вибухи було чутно не сильно, глухо. Почалася паніка. Я бачила, як по місту люди бігали з пакетами до магазинів, були великі черги до банкоматів, стояла велика пробка з машин на виїзді з міста. Ось це все, що я пам'ятаю. Усе інше знаю з маминих розповідей.   

У Маріуполі залишилася мама і батьки чоловіка з собакою. Вони досі там лишаються. Мама виїхала 21 березня 2022 року. Зв'язок з нею зник 4 березня, коли вже не було ні газу, ні опалення. Відрізали місто від будь-якого постачання.  

21 березня вже закінчилась їжа, вода і всі запаси, які були. Почали в центрі дуже стріляти. Сусідські дев'ятиповерхівки в центрі стали горіти, і мама вирішила, що треба виходити.

Зв'язку з мамою у нас не було. Вона пішла пішки на Володарське. Взагалі є чотири виїзди з міста, і щоб виїхати в бік України, вона пішла не в тому напрямку, тому що там уже стояли вороги. Вона виїхала на окуповану територію. Володарськ був уже під росією. Це кілометрів 20 від міста. Їх на евакуаційному автобусі повезли туди. А звідти вже можна було до Запоріжжя їхати, або на Ростов чи на Донецьк. 

Так вийшло, що не було палива, не було людей, які б могли відвезти її на українську територію, і мама вирішила повертатися в Донецьк. Ми самі з Донецька, і вона вирішила їхати додому, тому що там хоча б є квартира. Місяця два тому вона тільки звідти виїхала. І зараз мама зі мною. І собака з нами. Мама врятувала нашого пса. 

Багато наших друзів і знайомих загинули в Маріуполі. Шокувало, що наші родичі з росії в це не вірили. Що моя мама була під обстрілами, жила в підвалах. Вони вважають, що все це постановка і що якщо ми підтримуємо Україну, то вони з нами спілкуватися не будуть. І ще нас шокувало те, що деякі люди, які залишилися в окупації в Маріуполі, підтримують російську владу. Це нас по-справжньому шокувало. Люди, які пережили такий жах, їм так промили мозок, що вони не можуть нічого аналізувати. Через це ми не спілкуємося з багатьма. Навіть з сім'єю. 

Я дуже сподіваюсь, що 2023 рік стане переможним. Дай Бог.