Софія Мельничук, 9-А клас, КЗЗСТ "Ліцей№16 імені Володимира Козубняка Хмельницької міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Глега Людмила Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У нашому житті так багато подій, одні з них змінюють мало, а інші перевертають життя на 180. Таких подій безліч: від складання іспиту і вступу до університету чи, наприклад, подачі заявки на свою першу роботу. Але це все частина нашого особистого життя, що важливо, звісно, багатьом, але не всім. Та все ж є подія, яка була настільки масштабна, що стала частиною всієї нації. Усіх нас. Усіх українців, що були на Батьківщині й зіткнулись з подією, яка назавжди залишить слід у нашій пам’яті, а можливо, й на тілі.

У той день кожен прокинувся, не розуміючи, що відбувається. Багато хто вважав, що «війна» у 21 столітті звучить більше як жарт. А й справді. Невже люди так і не навчились вирішувати все словами? Чи вони захотіли зброєю помірятися? Тільки чому ніхто не подумав тоді, скільки життів це буде коштувати? Війна ніколи не буває безпричинно, і частіше за все вона починається з жаги до території.

Ці дві країни називали братами, чи сестрами, хто як вважав. Та дивно, якщо заглибитися в історію, то з самого початку зрозуміло, що одного з двох братніх народів постійно зраджували. Залишали, коли більше за все потрібна була допомога, використовували, коли було зручно. Знищували культуру, мову, забороняли її поширення, жорстоко карали за просте бажання зберегти уламки української культури, яку так нещадно примушували забувати. Та все ж чому важко вже як три роки піти і завершити це все словами? Хіба є сенс вирішувати конфлікт за допомогою зброї? Люди страждають. Щодня! Щомиті! Невже ніхто не бачить?! Невже ніяк не може з’явитися бажання завершити це?! Я завжди вважала, що життя нам дано, щоб прожити його радісно, у мирі. Ніколи й нізащо я не хотіла втратити принаймні три роки свого життя марно, думаючи про те, а чи все буде добре завтра? Кожна людина заслуговує на те, щоб бути щасливою, бути разом із сім’єю, любити й радіти з дня в день. Тоді чому усі інші люди мають таку можливість, а ми ні?..

Те, що сталось у той день – рана на серці кожного з нас. Кожного, хто бачив, чув, відчував весь жах цієї події. Кожного, хто кожну ніч складав руки у молитві й просив, щоб завтра все було нормально. Та кожного, хто втратив те, що могло бути сенсом життя. Наша історія побудована на попелі вогню битв за свою країну, мову та культуру, і вона все ще пишеться. І буде жити вічно, незважаючи на те, скільки сліз і крові було поглинуто землею нашої України.       

У зв’язку з воєнним станом багато людей втратили те, що могло бути сенсом життя, вони потребують як фізичної допомоги, так і психологічної. Страждають усі: і військові, і цивільні. Одні від травм на тілі, страху ніколи не повернутись додому до сім’ї, підвести товаришів, зробити помилку, яка буде вартувати комусь життя. А інші від страху ніколи не побачити батька, сина, чоловіка, брата чи друга. Є ті, хто думають: «А що я можу зробити? Я один, і нічого страшного, якщо я нічого не робитиму». Але такі люди зовсім не задумуються, що їх набагато більше, ніж здається. Кожен, хто готовий допомогти, навіть не розуміє, що приєднується до маси інших, хто коли-небудь готовий був простягнути руку допомоги тим, хто цього потребував. Сьогодні важливо бути людиною, важливо не бути байдужим. Не думати, що якщо це тебе не стосується, то воно автоматично втрачає значення. Бо воно стосується всіх нас. Кожен може допомогти розібрати завали після важких ночей, кожен може заспокоїти дитину, яка плаче від страху й безсилля, коли батьків немає поряд. Кожен може допомогти назбирати гроші не тільки на військове обладнання, а й на терапію та психіатра для тих, хто побачив власними очима весь той жах, що коїться на лінії бойових дій, бо після того життя ніколи не буде нормальним. Ми всі люди, і всі ми пов’язані подією, яка показала, наскільки важлива допомога. Бо без неї, можливо, український народ так і залишився б тільки спогадом на сторінках підручника з історії. У такі часи сила допомоги стає не просто бажаною, а необхідною. Вона рятує життя, відновлює надію та об’єднує суспільство.

Звісно, коли ти один, ти не можеш зробити багато, але коли поряд ціла нація, яка стоїть за спільну ідею – ми можемо змінити все.