Я буда вдома, вранці мала прийняти дітей в садку, мені рано вранці зателефонувала директорка та повідомила про початок війни і попросила обдзвонити всіх батьків, щоб всі поки що утрималися від походу в садок. Сама пішла в садок і ми почали всі разом з колегами стягувати ліжка, матраци, воду у підвал та ввечері могли вже приймати все найближчих людей до укриття. Сама з донькою я ночувала в укритті, але вдома лишилась мама хвора, за неї дуже переживала та бігала на свій ризик додому.
Бачила, як в небі пролітають ракети в сторону Маріуполя, відчувала, як здригався садочок. Лишитись без їжі для сім’ї та ліків, без будь-якого звʼязку та світла на довгий період часу. Живемо разом, все впало на мої плечі і дитина і хвора мама. З позитивного було, коли прийняв нас в Запоріжжі шелтер та надав необхідну допомогу.
Працювала вихователем та і зараз підпрацьовую за місцем прибуття вихователем. Мене дуже зворушує захід сонця, вдома постійно фотографувала, а тут коли спостерігаю захід сонця, то починаю плакати і пригадувати Богатир Мелітопольського району, які там красоти, а тепер там стоять окупанти.
