Наталія Григорівна винаймає квартиру в Запоріжжі, бо її власний будинок у селі розбили окупанти. Та тут їй також страшно, бо Запоріжжя часто потерпає від ракетних ударів

Мені 64 роки, я пенсіонерка. Жила в невеличкому селі Новоданилівка, що поблизу Оріхова. Воно зараз знаходиться на нульовому рубежі. У мене є діти. Чоловік помер 12 років тому. Поки жила в селі, було господарство. 

Рано-вранці 24 лютого до мене в кімнату зайшов син і сказав, що почалася війна. Ми не дуже здивувалися, бо очікували цього. Думали, що все швиденько закінчиться, але так не трапилося. В кінці березня виїхали на своєму автомобілі. Тоді ще можна було без проблем це зробити.

Мій будинок розбили. Будинок сина також постраждав.

Зараз винаймаю квартиру в Запоріжжі. Потрібно оплачувати комунальні послуги, а вони подорожчали, бо подали опалення. Пенсія маленька. Трішки діти допомагають. Приємно, що іноді дають гуманітарну допомогу.  

Я останнім часом часто хворію. Відволікаюся, коли зустрічаю односельчан. Ми підтримуємо одне одного. Діти й онуки також підтримують. Мені є заради кого жити. 

Причин для хвилювання вистачає. Бувають обстріли і в Запоріжжі. Бачила, як над будинком ракети пролітали. Старша невістка вагітною виїхала за кордон. Ми переймаємося за неї. 

Можливо, з нашого краю вигонять окупантів. Віримо в ЗСУ. Чекаємо на перемогу.